Чернівецькі міфи і
легенди
ЕМІЛЬ КРУПНИК
Написано
для щоденної
радіопередачі
чернівецької
станції 103,2 FM
«ЧЕРНІВЕЦЬКІ
ФАСОНИ З БОГДАНОМ ЛАСТІВКОЮ»
Ревнощі
Найромантичніша з міських легенд
розповідає про чисте кохання міщан Петра Дубогриза і
Домки Файнмедхен. Вони любили один одного так файно, що
парою милувалося все місто. Але коли вони побралися, Домка почала приділяти так
багато уваги господарству – городу, свиням, куркам, качкам, що Петро відчув
себе ситим – але покинутим. Нестача уваги з боку заклопотаної господині
призвела до трагічних наслідків. Петро порепав город,
порізав свиней, усю домашню птицю та навіть собаку Сірка та й котика Мурелла. Коли він оговтався і усвідомив, що накоїв то
зрозумів – скандалу з Домкою, яка мала от-от повернутися з Пруту, де прала його
труси та носки, не переживе. Петро вбив
себе, написавши попередньо на стінці оселі – «Домко, я тебе кохаю, це ВСЕ ДЛЯ
ТЕБЕ!»
Кохання
Найкрасивіша чернівецька легенда
розповідає про місцеве трагічне кохання юної пари майже за Шекспіром. Два
сімейні клані – Монтюки з Кицманя
та Капуленки з Новоселиці люто ворогували через
невирішеність питання в кого на подвір‘ї більше свиней. Молоді школярі, Рома Капуленко та Юля Монтюк покохали
одне одного до нестями. Вони посварилися з батьками і почали жити самостійно,
орендувавши для цього кіоск на Калині – вдень торгували, а вночі – жили і
кохалися. Однак, з таким станом речей не могли змиритися ані Монтюки, ані Капуленки. Вони
підкупили калинівських контролерів, і ті почала гнати
молодят з кіоску, аргументуючи це тим, що діти мають ходити до школи. В знак
протесту Рома і Юля підпалили себе, разом із нещасливою торгівельною точкою. Ця
подія призвела до низки стихійних мітингів проти продажності контролерів і
корупції взагалі, які, однак, швидко захлинулися. Як і усі революції в наших
краях. Пам‘ятник закоханим мали встановити у центрі міста, однак замість цього
встановили пам‘ятник Францу-Йозефу. Імператора
вшановано, тепер закохані чекають своєї черги…
Щастя
Чернівецькі уявлення про щастя найбільш
проявляються у відомій міський легенді. Колись, чернівецький міщанин Думитру Бармалеу рушив до Європи
з маминим рушником і підковою, знятою з дворової шкапи Фрозинки.
Все це знаряддя, здавалося, провіщало йому вози небаченого щастя на заробітках.
Однак, Думітру обікрали в передмісті Мілану, і він змушений
був деякий час бомжувати у гондолах Венеції. Щастя
повернула тяжка праця на сіньора Піндоса
NOKIA (скорочено - Піноккіо). В його саду чернівчанин
Думитру за допомогою лопати, кирки та вигуків:
“Santo sacramento!”,
“Maledetto diavolo!”
“Duti futi cinc
(чинч) minuti!»
а
також
«Мать твою на Панській вулиці!»
викопав
скриню із золотом, діамантами, флоринами і цехінами. На самому дні скрині
лежали… рушник Думитрової мами та підкова шкапи Фрозинки. Так щастя повернулося додому…
Заздрість
Чернівецькі заздрощі завжди виступали
своєрідним двигуном історії та місцевого прогресу. Так, у ХІХ столітті, як
розповідають автохтонні міщани, чернівчанин Петро Дубогриз
міцно позаздрив сусідові, який звів хату на піввершка вищу ніж у нього. У
результаті Петро написав листа цісарю, в якому вимагав затвердити для міста
певні будівельні норми. Цісар доручив розглянути пропозицію спеціалістам, ті
захопилися, почали долучати до чернівецького будівництва архитекторів-митців
світового рівня. Таким чином, маємо те що, маємо – унікальне місто з поєднанням
всіх відомих європейських архитектурних стилів, місто
яке знавці звуть «маленькім Віднем», а пересічні міщани – «маленьким Парижем».
Вочевидь, паризьке порівняння більш лестить їхньому марнославству…
Міфологія
чернівецьких заздрощів надзвичайно різноманітна. Легенди розповідають –
чернівчани так заздрили будь-якому
бургомістрові і членам його родини, що під час виборів до магістрату завжди
голосували проти всіх. Після чого чисельні куми, свати та фінИ
бургомістра змушені були при невірному оствітленні
лучиною довгими зимовими вечорами сидіти у напівхолодних
виборчих дільницях, ретельно переписуючи пір‘ями передвиборчі бюлетені.
Згідно
іншим легендам, у підвалинах старих чернівецьких будинків таяться незчисленні
скарби. Їх ховали туди заможні чернівчани від сусідського пристріту. Сусіди ж
наймали екстрасенсів, які звалися тоді колдунами, аби енергетично зазомбувати тих, хто насмілився об‘їхати їх у майнових
питаннях
Мистецтво і спорт
Поєднання спорту та мистецтва у
Чернівцях відоме з давніх давен. Кажуть, це почалося
ще у середні віки, коли одного ранку чернівчанин Октавіан Загрубелло,
посварившись із дружиною, кинув в неї молоток, водночас співаючі «Ой, на горі
два дубки…». Жінка ухилилася, а молоток долетів від Садагури
до Чагору. З того часу у Чернівцях – де спорт там і
мистецтво. Бо грають у футбола та співають (і те, і
те за гроші) в одному місті – на
стадіоні «Буковина»
Сусіди
Розповідають, що чернівецькі євреї
почали масово виїжджати, коли містом пішли чутки, про те, що сусіди готують
погроми, лише тільки закінчиться радянська влада. Коли євреям говорили, що
радянська влада не закінчиться ніколи, вони відповідали, що це є друга причина
їхнього від‘їзду. Взагалі, у Чернівцях єврейські погроми – це міф, який ніколи
не ставав реальністю. Як і будь-які інші міжнаціональні розборки.
Колись
у старих чернівецьких двориках сусіди святкували разом дні народження, весілля,
хрестини та обрізання. Всі знали все про всіх, та жили однією сім‘єю. Сьогодні
це виглядає як міф, але це – суцільна правда, на відміну від міфічних погромів…
Похмілля
Кажуть старі люди,
що Турецьку криницю викопали первісні чернівецькі міщани Василь, Аурел та Хаїм які прокинувшись
вранці після довгого січневого святкування вирішили долати похмілля за допомогою
фізичних навантажень. Оскількі похмільний синдром
спричинив деяку бестолковість та нелогічність рухів копаючих криницю, оточуючі (яким, утім, теж у голові
шуміло) нервово обзивали їх "турками царя небесного". Так у народній
пам'яті міста криниця лишилася "турецькою"
Криниця собі, як криниця, все в ній на
місті - на відміну від відомої Пізанської башти, яку будівельники теж зводили з
похмілля, а самих будівельників обзивали не менш круто - спогади про це
збереглися у назві споруди та у куті її нахилу...
У старих Чернівцях похміллю приписували магичні та надприродні властивості. Згідно давній
чернівецькій легенді дехто Ионел Понадпрутський,
якого пізніше назвуть буковинським Нострадамусом, прокинувшись з тяжкою
головою, ясно і чітко прозрів майбутнє. Там, двурогі
механізми страшного вигляду пересувалися без коней, а в них було набито людей
як оселедців у бочці. Ионел перехрестився - йому
здалося що це вислизнули з лісу рогаті ТРОЛІ - з того часу, машини звуть ТРОЛЕЙбусами. У доказ пророцького видіння Іонела на старому дубі в Цецино
існує зроблений ним стародавній малюнок чогось схожого на чеський тролейбус
70-х років. Щоправда, злі язикі стверджують, що
малюнок нашкрябали в ті самі 70-ті п'яні чернівецькі школяри
Вася і Бася...
Тости
Ось чернівецька легенда, пов‘язана із
тостами. Коли у 1940-му році Сталін підіймав тост за приєднання до Радянського
Союзу Західної України та за майбутнє приєднання Бесарабії,
він раптово зупинився. Помовчав і сказав:
-
Что палучаетса?
Саветский поезд «Львов-Кишинев» будет ехать чэрэз вражескую тэриторию? Так дэло нэ пойдет. Надо эту станцию Черновицы
тоже прысоединить…
Так
Буковина стала радянською. І майже 50 наступних років ми говорили тости
російською, а дехто – і з кавказьким акцентом.
У
Грузії претендент на водійські права складає іспит. Інспектор пояснює дорожню
ситуацію:
- Ты едешь в машина по узкой дорога. Слева -
високий-високий гор. Справа - кpутой-кpутой
абpив. Вдруг на дороге - кpасивий дэвушка. А рядом с ней стpашный-пpестpашный старух. Кого давить будэшь?
-
Конечно, старуху!
- Дурак!.. Тормоз давить нужно!
Так выпьем же за то, чтобы в трудной ситуации мы не забывали нажать на тормоз!
«Птичку
жалко», звичайно, але Буковина – не «кавказкая плєнніца»!
Новорічна
Новорічне свято святкується в наших
краях так давно, що обросло місцевими міфами, легендами й забобонами. Один з
них – примара стародавнього бомжа, яка з‘являється у
новорічну ніч під ялинкою на Соборній і наводить жах на неслухняний дітей. Ця
історія, кажуть, трапилася у темне чернівецьке середньовіччя. Мешканець лісової
хатинки на місці нинішньої Театральної площі Ганс Нагірняк
погано привітав з Новим роком герра Василя Шизмайера, чи то кума, чи то фіна місцевого бургомістра. За
це бургомістр приплатив місцевим екстрасенсам, які викликавши з лісу чаклунів,
спільними зусиллями прокляли нечемного Ганса на вічні скитання. З того часу
примара бомжа Ганса не дає розслабитися чернівецьким
малятам, заставляючи їх ретельно вчити вітальні слова та віршики. Підступний же
бургомістр розплатився з екстрасенсами, відваливши їм «куниць, срібла, воску
та добрих коней місцевої породи», сказано у відомій середньовічній грамоті
Тетянин день
Чернівецьке святкування дня святої
Тетяни має свою, автохтонну міфологічну основу. Як розповідає легенда, місцева
міщанка Тетяна Гуцул працювала сестрою милосердя у першому чернівецькому
шпиталі. В січні, коли хрещенські морози, як ведеться, накривали місто з
головою, і ожеледиця, яку на Буковині традиційно звуть сракопадом,
спричиняла чисельні травми чоловікам, жинкам та
коням, Тетяні, звичайно, прибавлялося роботи. Добросердечній та благочестивій
сестричці було настількі шкода травмованих, що вона
постійно плакала. І сталося диво: солена ріка тетяниних
сліз витікла на вулиці міста і роз‘їла товстий
прошарок льоду! З тих пір чернівчани святкують Тетянин день як свято перемоги
добра і щиросердного жалю над жорстокою стихією місцевих сракопадів…
Кордони
Розповідають, що за австрійських часів
старий чернівецький митник Валеріан Погранеску зупинив
груз місцевої макової соломки який через Новоселицю
везли до Росії зловмисники Василь Наркица та Домка Думкопф. Зазвичай, Василь з Домкоу
провозили наркомак зі свого шипинського
городу до російського Хотину, де під стінами фортеці вимінювали його на товари
першої необхідності китайського виробництва. Далі макова соломка рушила до
Кам‘янець-Подільського, а звідти – на Житомир, Київ, Москву і Санкт-Петербург.
Пізніше Ленін називав її «опіумом для народу», вочевидь, переплутавши запахи
маку і ладану…
І того
разу буковинська пара везла маковий врожай, але митник Погранеску
виявився пильним, і зірвав лижника з візерунками, що прикривав мішки з маком.
Василя з Домкою було заарештовано та закрито у каталажці на площі Австрії
(колишня Радянська), а Валеріан отримав почесну цісарську відзнаку. Хоча злі
язики подейкують, що Валеріан був сусідом Василя і Домки і помстився за
витоптаний василевими свинями город…
Рецепти гарного настрою
Чернівці
здавна пропонують світові свої ексклюзивні рецепти гарного настрою. Історично
це склалося тоді, коли місцевий бургомістр Петро Заратумба
видав наказ, в якому, зокрема, говорилося: «Усі чернівчани мають завжди
перебувати в доброму гуморі і посміхатися один одному. За невиконання наказу –
штраф у розмірі вартості одного коня, або двох свиней, або 8 качок. За злісні
неодноразові порушення даного наказу – 30 ударів батогом публічно, на
Центральній площі». Останній вид покарання свідчить про те, що бургомістром
керувало не лише цілком зрозуміле бажання поповнити міську казну, а і
міркування цілком принципові. Втім, подальшій історії міста невідомі випадки
публічного покарання городян на Центральній площі, то ж рецепт, вочевидь,
виявився дієвим. Особливо захоплювався ідеєю бургомістра Заратумби
філософ Фрідріх Ніцше, коли перебував у наших краях. Він навіть написав книгу:
«Так казав Заратумба. Рецепт гарного настрою». Однак,
у пізніших редакціях підзаголовок про «рецепт» кудись зник, а Заратумба перетворився на Заратустру. Хай це залишиться на
совісті видавців…
Інша
легенда по-іншому пояснює повсякденну доброзичливість і гарний настрій
чернівчан. Це пов‘язано з кавою. У старі часи, напий, який прийшов з таємничого
Сходу, у наших краях суворо забороняли. Бо вважали, що кава відволікає ченців
від молитви, а доброчесних громадян схиляє до непотрібних і небезпечних
дискусій про політику. Але чернівчани, яким вже довелося скуштувати смачного
напою, дуже без кави нудьгували. Тож звісно – який може бути добрий настрій без
чашки міцної коричневої рідини? І тоді чернівчани повстали проти кавової
заборони. «Кавовий бунт», єдиний в історії, привів до велелюдних майданових
протистоянь, де натовп обурених громадян скандував: «Ка-ви!
Ка-ви!» І заборону було відмінено. Що виявилося
кроком мудрим і далекоглядним – сьогодні чернівчани, які п‘ють каву в чисельних
міських кав‘ярнях, як ніколи далекі від будь-якої політики.
Бо кава
нині - запорука гарного настрою. Її можна пити і у веселій компанії, і за тихою
бесідою. І сучасні Чернівці асоціюються з легендами і міфами, які творяться за філіжанкою міцної
чорної кави…
Відьми
Історія появи відьом на чернівецькому
небосхилі сягає темного середньовіччя. Якось, чернівецький міщанин Іоганн Бовдуряк добряче вдарив з колегами по самогонці
виготовлення відомої місцевої професіоналки Домни Алкозельцер.
Повертаючись додому добряче напідпитку, пан Бовдуряк
ще на подвір‘ї відчув: у хаті причаїлося щось надприродне і малоприємне.
Підозру викликала відсутність біля порогу звичної метли,
аби очищати ганок від снігу. Лише Іоганн ступив до хати, миттєво дістав мітлою
у лоба та втратив свідомість. Залишками втраченого зору Бовдуряк
встиг помітити жиночий силует, відлітаючий
верхи на метлі. Наступного дня з‘ясувалося, що
подібна містика спіткала вдома кожного з Іоганнових
колег по пляшці. Тобто, саме тоді небо над містом наповнилося літаючими на метлах відьмами. І таке повторювалося неодноразово. Однак
це не зупинило ані споживачів Домчиної самогонки, ані
саму її алкофабрику, яка продовжувала працювати
чітко, як годинник над ратушею…
Чернівецькі
міфи та легенди багато розповідають про витівки місцевих відьом. Ось,
наприклад, легенда про міщанку Марго Хоменко, яка
мешкала на самоті десь у районі нинішньої Калічанки.
На її паркані постійно з‘являлося слово з трьох літер, яке ніхто ніколи не міг зтерти. Як ні старалися це зробити місцеві комунальні
служби, а слово з‘являлося знов і знов, і з містичною впертістю горіло-палало
червоним неоном. Сусіди злякано шарахалися від Маргового
паркану, несамовито хрестилися на нього, а слово продовжувало своє нечисте
буття. Слово це соромно вимовляти й по сьогодні, але заради наших слухачів ми
порушимо це табу: містично палало на паркані у Марго слово з трьох літер…
«ВІЙ»! Тоді і з‘явилося в Чернівцях стійке словосполучення «ВІЙ МАРГОВИЙ». З
часом, шляхом багатьох перекручень фольклорного штибу, воно перетворилося на
ХРІН МОРЖОВИЙ і в такому вигляді дісталося сьогодення…
Шкідливі звички
Шкідливі чернівецькі звички відображені
у народних легендах. Одна з них оповідає як місцевий житель Фотій Прошмурдяк полюбляв у туалеті читати газету «Черновіцер цайтунг». Мешкав він
на Роші, тож туалет був дерев‘яним і стояв на городі.
Дружина Фотія Петруся вважала цю звичку шкідливою, бо боялася, що коханий
ненароком відморозить собі чоловічу гідність. А перспектива не гідного
подружнього життя Петрусю не влаштовувала аж ніяк. Тому вона всіляко намагалася
відвадити чоловіка від читанні на очці. Але марно –
Фотій вперто не бажав читати поважний часопис в іншому місті. Тоді у відчаї
Петруся кинулася до магістрату і донесла на чоловіка – мовляв, Фотій винен у
державній зраді – використовує для туалетних потреб портрети цісаря,
ерцгерцогів та бургомістра, які друкуються у газеті. Фотія заарештували і
відправили гноїти си у віденських казематах. А
нерозумна жинка Петруся билася у істериці, бо зберегши чоловікову гідність у
штанах, сама лишилася чоловіка. А разом з ним і штанів, і гідності…
Брехня з чернівецьким акцентом
Як брехали у Чернівцях, оповідають
легенди. Кажуть, одного разу, місцевий інтелігент Троян Растратій
з метою видурити кредита в одному з чернівецьких
банків вигадав цілу історію. Ніби то, його дядько емігрував колись до Америки,
там розбагатів, постачаючі на південні плантації
зерна чернівецької кукурудзи. Тепер він помер, але лишив заповіт – всі гроші,
нерухомість у Флориді та Каліфорнії, землю у Вірджинії, а також двох
чорношкірих рабів Базиля і Розину залишає у спадок
племінникові Трояну. Щоправда, лише за однієї умови: племінник має володіти
великим кукурудзяним полем на Буковині. Троян пропонував банку наступну схему:
він отримує кредит, купує землю у Шипинцях, висаджує
кукурудзу. Потім вступає у права наслідування, і, заволодівши дядчиною спадщиною, повертає кредита.
Поручителями виступали чорношкірі Базиль та Розина,
які ніби то припливли до Чернівців, подолавши океан. Співробітник банка щось запідозрів, тишком викливкав
пожежників, і велів їм несподівано облити «рабів» зі шлангу. Фарба змилася і
замість заокеанськів рабів Базиля
і Розини, всі побачили місцевих мешканців Василя і Фрозину, які числилися у розшуку за крадіжку сусідських
курей. Злочинців на чолі з Растратієм відправили до
тюрми, де піддали «цісарським тортурам», про які пізніше пафосно оповів Іван
Якович Франко…
